Мороз ударив люто попід хвіст,
хоча в календарі – ще листопад.
На дзеркалі калюж танцюю твіст.
Скажено вигарцьовує стопа.
Померзли пальці, вуха, губи, ніс.
Все тіло потопає в дрижаках.
Померзли бандурист і баяніст.
Погода нині дещо не жарка.
Погода нині – дюдя і дубак.
Вже й градусник посинів – неборак.
Тож хай би шубадубилась доба.
Без шуби вріжеш дуба, мов буряк.
Хоч "голий" морозець (сніги – вгорі),
вовтузиться невтомна дітлашня
на ковзанках, мов зграя снігурів,
як виводок буланих лошенят.
Біліє мерзла стріха бороди.
Жене дошкульний вітер дошколят.
Шпигає ребра сіл і городищ.
А десь – камін і кава, шоколад...
Зубами все скрегоче, цокотить.
Здається, кожен другий закоцюб.
Лише кошлаті, вовняні коти
ламають щозими систему цю.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855557
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.11.2019
автор: Олександр Обрій