Оті кого любив, усі мене покинули,
І я кричав у світ і навіть голосив
І залишився сам, з літами сам і з зимами,
І все здавалося пішло не так, а навскоси.
Я бився в крихкий лід, провалювався й падав.
…і спати не давав мені самотній вовк.
Він вив на самоту, без жалю і без ладу.
Там зупинився час, а я захрип – замовк.
Оті, кого любив, не будуть завжди вірними.
Як гірко пізнавать, що ти один як перст.
Один поміж людей . Між вікнами і стінами…
І я пішов від них снігами в сотню верст
Я залишив усе далеко там в минулому.
Колись вони прийдутьпогрітись – бо ж зима.
І скажуть: «- Ми прийшли ! кохання повернули ми !
Усе тут як було !»
«- Мене лиш там нема…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=8554
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.11.2005
автор: nobile