Брава юність сміється за рогом
З Богом посіяної сивини,
Я на неї не злюсь і не цикаю строго.
Мої коні давно котять воза згори.
Скільки сили було,скільки льоду розтоплено,
З вітром буйним змагатися міг,
Майже всі сторінки життєві заповнено.
І зачовганий дуже хатній поріг.
Мешти стерлися.котра вже пара.
Та і я.як той зморщений плід.
Навіть слово таке підібрали,
Коли старий то як вирок-ти дід.
Пориваюсь заперечувать істину Божу.
Що з роками мудріші стаємо.
Тільки нащо мені святі огорожі
Коли не в юність.а в старість ідемо.
Песимізм. ні просто роздуми вголос,
Із собою,з жінкою і напевно з життям
Висипає зерно перестояний колос
,А може то вже просто сміття.
От прожив,так не всім же вдалося.
Як задумано в щасті і планово
Дехто зайцем. вовком.а хто лось.
А мені ще б хотілося заново.
Тільки зась.бо білет в одну сторону.
І кінцева зупинка така ́́ж як у всіх,
Ще пігулок не винайшли.все закодовано.
Щоб у вічність продовжити біг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855376
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2019
автор: Не Тарас