Доля нас б*є,доля голубить.
Стежки то сходяться. то врізнобіч.
А щастя є воно десь ходить
І буде світло згине ніч.
Той,що несе в собі добро,
І серцем інших чує. розуміє,
Він наче світло у чуже вікно,
До нього тягнешся,йому радієш.
Не всі помітять і не всі оцінять,
Але для нього це не головне.
Ще хтось сміється йому в спину.
А він людина-тільки волонтер.
Війна.родина.доля.Батьківщина.
У перших лавах були вони.
На їхні плечі у лиху годину.
Усі турботи про армію лягли.
Усе для фронту,з миру по копійці.
Бронежилети,шоломи,їжа та вода,
Розвідники.медсестри і майстри умільці,
Не знали страху не жаліли живота.
Скільки їх славних патріотів.
Пройшло дорогами біди.війни.
З бійцями в радості і у скорботі,
А по скільком вже тужать журавлі.
Самовіддача,пожертва ради миру,
І ради щастя на моїй землі,
Багаті.бідні.але побратими
В одній упряжці. чи в однім човні.
Схиляю голову стару і посивілу,
Бо слово дякую таке мале для Вас.
Ви укераїнці,Ви мої кумири,
Не треба слави, з миром. в добрий час.
вірш був написаний після розмов з волонтерами.́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855255
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2019
автор: Не Тарас