Туман осінній над долиною
Суцільним маревом лежить.
Вологий шлях попід машиною
Повільно тягнеться, біжить.
І раптом річки в’юнка стрічечка
Сріблом блиснула в стороні!
Було колись, вела доріженька...
Тепер біжить, та не мені.
Тепер рибальство тільки згадую,
Немовби світлий сон швидкий
І мало що так серце радує,
Як плесо, поплавці, вудки.
Ах! – Боже мій! – до чого радісно
Було побачити цей світ!
Де в кожній квітці, в кожній крапельці
Від Бога бачився привіт!
У всій яскравій досконалості
Звичайне диво постає.
В росинці теж не бачив малості
Бо в ній таємний Всесвіт є.
Асфальту плац, поза воротами
Дороги нове полотно,
Діди й баби в хустки замотані
І кожний день в одне одно...
В тепленьку мить сидиш на возику
І мовчки згадуєш: «було»...
Мов павутиння в небо осені
Життя за обрій попливло.
19.11.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855217
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2019
автор: dovgiy