Буває так - туман журби ого́рне...
Не пишуться, а пла́чуться вірші́.
І сумнівів такі жорстокі жорна
Перетирають зерна спогадів в душі.
Уже, можливо, доля не розпа́лить
Багаття щастя знову хоч на мить.
Можливо відтепер одна лиш пам’ять
Як вогник свічки буде болісно тремтіть.
Як часто ми самі, а не по волі божій
Втрачаєм подарунки від життя.
Ми різні всі. Але в одно́му схожі –
Самі ж для себе риєм прірву каяття...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855152
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.11.2019
автор: Сергій Прокопенко