Ти серце заставляєш в бубон бити.
Ти кров ганяєш, наче мишу кіт.
Ну, як тебе я можу не любити,
Коли собою затуляєш світ?
Ти сонце, що промінням ріже мряку.
Ти вітер, що зриває амулет.
Хмільне варіння із голівок маку,
Солене море і солодкий мед.
М'який, неначе шерсть в зимі на білці,
І легкокрилий, мов у леті птах.
Твій дух так вміло грає на сопілці,
Як суховії влітку на степах.
Ну, як тебе такого не любити?
Ти поглядом одним ламаєш лід.
Ти серце заставляєш в бубон бити.
Ти кров ганяєш, наче мишу кіт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854815
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2019
автор: Крилата (Любов Пікас)