Як час летить, а ми уже дорослі
Вже за плечима мудрості життя
І опадає листя вже пожовкле,
А мами скроні вкрила сивина
Біляві скроні, зрівнюю з весною,
Коли з дерев зліта останній квіт,
А я живу й милуюся красою,
Бо бачу неньку радісну щорік
І літні дні про неї нагадають,
Коли квітки останній втратять квіт,
Як, ніби пелюстками прокладають
Отой матусин дивовижний світ
І згадки в зиму також зазирають,
Як в сріблі вже дерева і кущі,
А мами скроні знову нагадають,
Що не вернути роки вже її.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854092
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2019
автор: Наталі Косенко - Пурик