Одного разу, я зайшла в аптеку
Там було тихо і зовсім безлюдно,
Лише в куточку бачу, літня жінка.
Зіпершись на стілець, зітхає сумно
Я постояла хвильку і швиденько
До неї я направилась в куточок,
Плеча торкнулась тихо так, легенько,
Почувши вмить тремтливий голосочок
Я запитала ніжно, що турбує
Допомогти зумію може я?-
Мене дитино, всі давно забули,
А я жива, ще дихає душа
Потрібні ліки, нізащо купити
Таке злиденне, донечко, життя
Та ліками серденько не злічити
Йому потрібна людська теплота
Я пригорнула, зморену. сумную
Дала хустинку, витерти сльозу
Тож трішки, зачекайте, я зумію
Рішити ситуацію просту
Купила каву, тістечко духм"яне
І з ніжністю усеє подала
Та поглядом привітним зігрівала,
Щоб заспокоїлась поранена душа
Вона тихенько в вічі заглянула-
Хто ти така, дитино дорога?
Мабуть з небес спустилась і даруєш
Свою любов, як миле янголя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853807
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.11.2019
автор: Наталі Косенко - Пурик