Крокує осінь пізнім листопадом.
Знайома стежка їй лежить навскіс,
Через поля бреде вона й левади.
Тепер вони вже зовсім не такі.
Під куполом замисленого неба
Лежить дощем напоєна рілля,
І плечі голі опустили верби.
Їх сонечко удень лиш звеселя.
Стоїть в задумі ліс, густий, зелений,
Пташиний спів у ньому віддзвенів,
В сережках довгих одинокі клени –
Їх не лякає осінь – зовсім ні!
А коли грудень упаде на груди
Зволоженій і стомленій землі,
Зрадіють звірі, ліс, поля і люди
Навій цариці – матінці-зимі!
23.08.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853614
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2019
автор: Ганна Верес