Кудлаті тумани кружляють у хмарах.
На землю спускають розтріпані коси.
Заплакала осінь дрібними дощами
І вітер останнє з дерев листя зносить.
І сонечко низько із- під хмар проглядає.
Але це не тішить - вмивається осінь сльозою.
Чай теплый із м'ятою не допомогає,
Сумує і плаче вона за своєю красою.
І десь в глибині я, як жінка, її розумію.
Зів'яла краса, та жива все ж душа...
По замислу Божому, завтра нові будуть мрії.
Не вічна краса, але ж вічна душа!
27.10.2019 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853561
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2019
автор: Zoja