Іноді звук десь прорветься зі степу,
Я відчуваю його дивний клич...
І защемить щось у серці у мене,
Хочеться звук той мені уловить...
Я напрягаю і очі, і вуха,
І прислухаюся в кожную мить...
Чую що дятел на дереві стука,
Більше ніде, і ніщо не квилить...
Щось загриміло, здалека гуркоче,
Годі той звук попередній знайти...
В горлі у мене від диму лоскоче,
Мала б я крила, летіла б туди...
Щоби той звук і догнать, і пізнати,
Щось же він значив в моєму житті?..
Дай, Боже, пам"ять, я мушу згадати,
Може тоді стане легше мені...
Може за звуком тим я б полетіла,
Він так незвично уразив мене,
Я би догнала, та зламані крила,
Тай до землі мене старість вже гне...
Осінь велична... Дим чорний клубиться,
Звук той засів у душі глибині...
Клопіт життєвий на плечі звалився...
І не догнати той звук вже мені...
В розпачі так і стою біля хати,
Що ж то за звук, що почувся мені,
Може хотів він сказать й нагадати,
Про мої болі й печалі тужні...
Осінь моя вже давно блідолиця,
З жовтим відтінком корони її...
Хочу відчуть ще той звук, щоб напиться,
Спрагу втолити нектаром мені...
Згадую звук той, бо я ж його знаю,
Пам"ять не зраджує й досі мені...
Сину - синочку, я все пам"ятаю,
Ти вигравав на баяні своїм...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853488
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 02.11.2019
автор: геометрія