Чомусь уперше так дививсь на небо,
А воно звало, звало мене ввись.
У леті цім я відчував потребу,
Ним любувався і йому моливсь.
А на землі у затінку калина,
Любов до клена в думці берегла.
Була, як купина неопалима,
Вона згоріти не могла до тла.
Осінній клен й калина червонява,
Шукали своє місце поміж хмар.
Глибока осінь, як якась забава,
Дими пускала у старий димар.
Настав би час, щоб досягнути висі,
А на землі залишити сліди,
Щоб у прожитій на землі епосі,
В серцях людських горіли назавжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853427
Рубрика: Нарис
дата надходження 02.11.2019
автор: Віталій Назарук