Жменя гарбузового насіння
замість мізків пріє в голові.
Стадо нелогічне, емоційне
рветься святкувати Ґеловін.
Краще екзотичне і мейнстрімне –
тільки б не правічне, не своє
свято у чужім лахмітті стріне.
Висміявши рідне, – заклює.
Та й пощо тягар своїх традицій
вирваним з корінням бур'янам?
Рідне святкувати наодинці
ближче відчайдухам – та не нам.
Рідне – бідне, дихає на ладан.
Легше, щоб не мучалось – добить.
Легше – за сучасним диким ладом
скрізь коритись викликам доби.
Та й в усі часи воронам білим
жити непереливки було.
Легше бути варваром зрабілим.
Мозок же вмикати – взападло.
"Кажеш, ти, чуваче, надто вумний?
Менше випендрьожу. Не бузи.
Ось тобі: тримай косу чавунну,
маску смерті, свічку, гарбузи.
Он висить за правду розіп'ятий.
Хочеш так закінчити, як він?
Краще заганяй серця у п'яти
бідним перехожим в Ґеловін."
Вперто бунтувати – діло кепське.
Нащо це скандальне слово "ні"?
Нам би змавпувати. Хай і кельтське.
Тільки щоб – не Велесова ніч.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853419
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.11.2019
автор: Олександр Обрій