Ковром з листя опавшого,укрилися ліси,
і де не глянеш в лісі,жовто-коричневі домінують кольори.
Високий бук,гілки як руки, розпростер до неба,
а он в далі,так сумно нахилилася береза.
Осінній ліс,красою манить людський зір,
не бачу звірів,та не чую птахів спів.
Та душу радує осінній ліс,казковий-
дивлюся в даль а він такий,ну наче іграшковий.
І тільки хруст гілок,я чую під ногами,
а,ще собі сам посміхнуся,як нахилюся за грибами.
Цей ліс красивий і чуть,чуть є чарівний,
наче кричить-ви подивіться,красивий я який.
І на душі теплом заграє,наче водограй,
в думках так,гордовито промайне-найкращий є мій край.
Дерева і листочки,виблискують блискучою росою,
наче виблискує мая душа,радості сльозою.
Ось ліс такий а ось,де гори і внизу річки,
це Закрпаття і тут ні як,без казкової краси.
А ще вдихаючи повітря і вдивляючись у далечінь,
ти відчуваєш,наче на межі усіх світів.
І тільки ехо,що полетіло в далечінь,
сильніше показало,могучу силу цих країв.
Це рідний край,це рідна хата і земля,
і більш немаю,що сказати,бо не потрібні тут слова.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853370
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.11.2019
автор: Бабич