Коли Муза мовчить,
закриваються всесвіту брами.
Мов лещатами стиснено мрій
необачний політ.
Наче зранена птаха
кружляє попід небесами
І шукає дорогу,
де ясного сонця зеніт.
Опадають листками надії
остужені часом.
Шурхотить вздовж узбіччя
зіпрілого листя потік.
І вертається пам"ять коротким,
як мить, парафразом,
Течією років
невимовно швидких рік.
На Еолових арфах
натягнуті струни до краю,
Але вітер-маестро
несподівано якось затих.
Коли Муза мовчить,
то природа невтішно ридає.
І на зміну осіннім дощам
скоро випаде сніг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853281
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2019
автор: Тамара Шкіндер