Покинута, голодна, боса,
З бідою злою сам на сам,
Задумана простоволоса,
А очі віддані сльозам.
Іде по світу Україна.
У двері стукає чужі.
Питаюся-у чому винна?
І зрадам чом нема межі?
Чому на паперті розколу
Розіп’яна, нема жалю.
Спадають рушники додолу.
Дай відповідь мені, молю!
Чому ненависті потоки,
І розбрат дикий навкруги?
Тікають діти на всі боки
У закордонні береги.
Чому війни палає жерло?
Земля засіяна кістьми?
Лунає гучно : «Ще не вмерла…»
Все ширшає стіна пітьми.
Під гаслом «Слава Україні!»
Мерзенні творяться діла.
Ногою вже у домовині.
Та «слава» неньку довела…
Знесилена, сумна ,зболіла
Іде сама не зна куди.
Йде Україна моя мила
В обіймах чорної біди.
Отямтеся від люті, браття!
Чи вам ця бійня до снаги?
Гасити вже пора багаття-
Радіють наші вороги.
І ллється кров, як та водиця.
І прірви ближчає вже край…
Ах чорноброва ,білолиця ,
Украйна, втрачений наш рай…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853246
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2019
автор: birusa