У тебе світ – один. Його люби,
немов долоню – віддана синиця.
Мов плюскіт у фонтані – голуби.
Хай буде на яву і часто сниться.
Про себе хай нагадує частіш.
І ти не забувай йому – про себе.
У радості й біді ним око тіш.
Й тобі він зігріватиме осердя.
Сліпців у стіну вперлися лоби.
Ти ж – бачиш світ небаченої вроди.
У тебе він – один. Отож люби...
Допоки смерть тебе не заскородить.
Поки у вас на двох – пітьма годин,
ти й світ – не сновигайте поодинці.
Без тебе він – ніщо. Без нього – ти.
Ще будуть весни, будуть молодиці.
Та він, твій світ, немов травневий квіт,
непещений, нелюблений – пожухне.
І не здалась тоді пітьма кобіт,
букети, кава, печиво кунжутне.
Крильми тріпочуть жваво голуби.
Фонтанний гамір. Пір'я змокле. Плюскіт.
Не світ – а скарб! В нім кожну мить люби.
Лиш не розгепай, бавлячись, на друзки...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853239
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2019
автор: Олександр Обрій