І знову при розбитому кориті.
У роздумах, мов пень, собі сиджу.
Чому стежки життя такі пориті?
Небесний турок, вибачте, сельджук...
Не прошу вас дурненького повчати.
Багряний, мов китайський гордий стяг.
Скажіть лиш, що не так роблю, дівчата?
Чи маю хрест на лобі – "холостяк"?
"Сашку, тобі потрібен хтось інакший!"
Агов, кохана, де тебе шукать?
І вашим я вгодив уже, і нашим.
Гублюсь між маш, тетян, ганнусь і кать.
А може... ти на іншій ждеш планеті?
Гукни – я заведу свій зореліт.
Якщо не підійшов тепер Анетті, –
можливо, марсіянські королі
багаті на хоча б одну принцесу
(на оці чи уже на виданні)?
Готовий імпульс дати я процесу:
коханій всесвіт кинути до ніг.
Але зорієнтуйте хоч приблизно,
бо змучився, сліпий, мов кротеня.
Чи в маківку прозрінням дрибилизніть,
щоб марно в хлопцях вік не протинявсь.
Бери хоч – не народжуйся красивим,
а щастям компенсацію греби.
На віру з кожним кроком – менше сили.
Щораз, як в бездощів'я – по гриби.
Чи знов спішу, ламаю дрова здуру?
Мені ж іще немає тридцяти!
Боюся вже, яку кандидатуру
ретельний Бог пошле... Привіт. Це ти?
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853181
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.10.2019
автор: Олександр Обрій