Наберусь тепла я в сонечка,
Відпущу – лети собі до клена.
Осінь – дивовижно сонячна,
І квітково-лагідно-зелена.
В морозках метелики із бджолами.
Недосвіт зморозив ніжні квіти.
Ти стоїш замріяна, заморена.
А в волоссі – вітер, теплий втер.
У воді вальсує листя колірне.
Віддзеркалля чистої блакиті,
Золоті вершечки диво-осені.
Жабеня продовжує радіти.
Восени летять у вирій просинню,
Ті птахи, що влітку були діти.
Як же тихо, тепло навіть в просіці.
Під камінням знов весняні квіти.
У повітрі це тонке мереживо,
скрізь мережка бабиного літа.
Картоплі і дим, дощі й морозиво.
У Карпатах – сніг, щасливі діти.
То згадаймо, літо нас морозило?
Осіняни, як же не радіти!
Осіняни – ті, що живуть осінню і радіють кожному її дню)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853053
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2019
автор: fialka@