Сплітаються долі у світі старому,
В якому є наші, і сотні таких,
Чи з запахом кави, чи колій, чи дому,
Нема безтурботних, немає легких.
Невпинно плетуться роками, віками
Із ниток, що падають прямо з небес,
Разом із дощами, промінням, зірками,
З хвилин переходять у вічний процес.
Але, так буває, що ниточки рвуться,
Обірвані жмутки звисають з душі,
Та завтра із ними вже інші сплетуться,
І стануть своїми ще вчора чужі.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853021
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.10.2019
автор: Sukhovilova