Високих нот змозолений фальцет
стає на пальці спокою німому.
Додому, мамо, хочеться додому
втекти від цих шалених естафет.
Щоб не висів над душами батіг,
аби не бу́ло натиску і свисту.
Як файно, мамо, осінь стелить листом
заплутану мережечку доріг.
Як файно жовтень грається з гіллям -
які пісні, які чудні зигзаги!
Якби ви знали, мамо, скільки спраги
в мені, а вгамувать її невтям.
Немов лоша біжу через поля.
Біжу, біжу, замилена й спітніла.
А поза мною, мамо, студінь біла.
І вже мені здається, це й не я.
А тінь якась, що загубила час
в скаженім шалі світового ритму.
О, як же, мамо, хочеться спинити
свій біг і притулитися до Вас.
Й погамувати цей нестрим вітрів,
котрі із мене лущать сиву втому.
О, як же, мамо, хочеться додому
в цю мить, як спрагло хочеться домів...
21.10.19 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852790
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.10.2019
автор: Леся Геник