Тече вода і зносить все,й несе журбу,
і не врятуватися нікому,на її шляху.
Вона шумить,ламає все,показуючи силу,
хай бачать всі-вона попереджала,коли це все творила.
Піском і мулом,зелені трави засипала вона,
коріння й людські хати,подалі віднесла.
А головне,що силу показавши,ще гордится-
бо шумом попередила усіх,як і годится.
Хай люди плачуть,що урожай весь затопило,
та ця вода буйна,радіє-хай бачать її силу.
На її думку,вона знає як повинно бути-
а що потрібно людям,не хоче й чути.
Тихенько річка протікала по селу,
і напувала у селі,худобу людську, всю.
Ще поливала огороди і покоси,
ще годувала рибою-як хтось,зловити зможе.
А головне вона,не вихвалялась,не кричала,
просто тихенько по селу,водичку постачала.
Куди потрібно було,щоб води потекли,
люди канали ,могучі прогребли.
Так і тепер живеться у нашому житті,
щоб їх побачили,можуть робити і поступки злі.
А той хто допоміг,прийшов на плач і крик-
як допоміг,не вихвалявся,а просто зник.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852614
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.10.2019
автор: Бабич