Жевріють в сутінках туману
Осінні в’янучі багаття …
Мов грань ілюзії-обману –
Гіркого смогу сіре шмаття.
Ряхтить ясними килимами,
Котрим згоріти – вища доля,
Ця осінь кутає димами
Уми і душі захололі…
У суєти злостивім вирі
Брехливих слів ростуть тумани,
Гарцюють тіні чорно-сірі,
Тіла ці, струєні димами…
Де вітер той, котрий розвіє
І одверне з очей полуду?
Печально листя осінь сіє
Під ноги стомленому люду
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852403
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 23.10.2019
автор: Світла(Світлана Імашева)