Я не жалкую що ділюсь теплом,
Що мого серця всім відкрита хата,
І не ховаюсь за броньованим я склом,
А моя осінь щедра і багата.
Що скроні вкрила лише сивина,
А не снігами душу замітає.
Що є мій рід і друзі , і сім'я,
І синій птах щоразу прилітає.
Сідає тихо - тихо край душі,
Пригорнеться, почне зерно клювати,
А де зерно впаде , там проростуть вірші,
Тож золотаве поле будем жати
З роками не зміліли береги
Життя мого стрімкі пороги.
О. тільки б вистачило сил , снаги
На всі іще сходжені дороги...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852275
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.10.2019
автор: Тетяна Акименко