Останню казку тобі ще розкажу:
Як мертва, холодна і сира земля
Упала на душу безжально одразу,
І стерла із спогадів власне ім’я.
Чи хочеш ти чути мій друже шановний,
Як тихо вмирає на одинці душа?
Що наче той глечик весь води повний
Падає вниз розлітаючись на куски скла
Послухай іще що тобі я розкажу…
Залишивши все в таємниці як є!
Холодні серця, що звикли неправду
Сприймати за правду… та це ще не все…
Любові не буде вже більше у вашому світі!
Холодними ранками буде в душах вона.
Між двох, що кохали і мріяли жити
Постане навіки бетонна стіна ...
Ми можем весь вечір про це говорити,
Шукати хто винен – та правда одна:
Два серця, що вічно мріяли жити
Навік роз’єднала холодна стіна.
(картинка з інтернету)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852083
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.10.2019
автор: Ruslan B.