***
О, звісно, я сто тисяч неправа́.
О, звісно, ваша думка дуже цінна...
І падає не листя, а слова,
де грає хвиля світу жовтопінна.
Де осінь розсипає бузину,
таку солодку і таку прогірклу.
А я стою собі і не збагну,
чому до гіркоти ніяк не звикну.
Чому товчу із себе спрагло трем,
жагу незборну щось перемінити.
Кому це треба, Господи, чи тре..?
Вже поступитися б і просто жити.
І не збирати в парку золотім
сліди того, що вигадала осінь.
І не писати день за днем о тім,
як у душі ридає неба просинь.
І не шукати... Господи, прости!
Яка ж краса жовтнева всюди - сила!
Лише б завію слів перебрести,
не обламавши віри ніжні крила.
17.10.19 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852003
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.10.2019
автор: Леся Геник