Гомонять про своє явори
Розповзлись довгі тіні стежинками
Спалахнула зірниця іскринками
Тихий вечір спада на двори.
Дикі гуси летять до води
На спочинок вже сонце збирається
Перший присмерк селом розлягається
Заколисані мліють сади
Монотонно цвіркун сюркотить
Моріжок зеленіє під хатами,
Сіра гуска пасеться з гусятами
І тихенько до них жебонить
Під горою з помі́́ж осоки́
Потічо́к на прості́р вибирається
Верболозом та в травах ховається
Поспішає у лоно ріки
Торохтя́ть по дорозі вози́
Курява́ поза ними здіймається.
Череда з пастіве́нь повертається
День і ніч стали на терези.
Сивина пеленою в окіл
Все покрила, тумани клубо́чяться,
До вечері бабуся клопо́четься,
Вже родина зібралась за стіл.
Українським селом щовечі́р
Плине пісня в серцях озивається
Струн таємних душі доторкається
І злітає луною до зір
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851946
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.10.2019
автор: євген уткін