Крокує осінь вже не манівцями,
А впевнено ступає по землі.
Радіють їй діброви з горобцями,
І гарбузи – пузаті королі.
Вони не знають ще лихих морозів,
Тож розкошують, листя їх в іржі,
Лишень дощі навіюють їм прозу,
Коли немає сонечка-діжі.
Ці кроки осені сміливі і неспинні.
Зненацька слух мій дятел розбудив…
Хоч під ногами килим жовтопінний,
Та добре чути крок її твердий.
А згодом осінь крила напинає
Золочені і ними все вкрива,
Лиш сосни та ялини зеленаві
Й такими будуть і після Різдва.
24.09.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851260
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.10.2019
автор: Ганна Верес