Чиїсь сини, чиїсь вкраїнські дочки
у стольнім граді-Києві щоденно
московщаться по школах і садочках.
Скував щелепи й мізки вражий демон.
Відверто десь, а десь — і тишком-нишком
просочуються вражі дух і слово:
в метрі — крізь губи, ґаджети і книжку,
у класі — крізь вчительське "що тут злого?"
Здригаються пташки, квітки й дерева.
Нечутно стугонять лани і гори.
У побуті й у школі — на перервах
злітає з тисяч вуст вороже горе.
І тисячі життів п'ючи на фронті,
а в теплому тилу — думки та душі,
в повітрі, в тиші, в головах навпроти
витає ворог й душить — дужче й дужче!
В містах — батьків зрікаються селяни,
вкладаючи в уста слівце вороже.
За півкіло солодкого салямі.
За місце під світилом, чин і ложе.
Жене по тілу серце кров отруйну.
Наш Київ. Ним отруєні мільйони.
Лише слова прапращурів — патрульні —
зціливши, вернуть душі в рідне лоно.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851203
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.10.2019
автор: Олександр Обрій