Художнику, намалюй мені Слово - олія, гуаш, акварель...
Не лик мій буденний, що в ньому такого,
А Слово, що буде від серця іти, із грудей.
Хай сяють у ньому земні і небесні основи,
Хай в ньому зоріє любов і всесвітня печаль,
Щоб бу́ло у ньому і вранішньо, і вечорово,
І поле, і річка, діброва й заобрійна даль.
Сія́ли, щоб там, Господнього неба зірниці,
І мамина мудрість, й тепло її струдженних рук.
Все те, що любила в цім світі й ще буде любиться,
Що ві́зьму з собою, колись, за останній мій пруг...
А я споглядатиму вранці на це полотно неймовірне,
Радітиму дню і словам, що колись напишу.
Бо то не портрет мій - портрет моїх віршів,
Він буде єдине, що я по собі залишу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851114
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.10.2019
автор: @NN@