Не рахують дерева ні звершень своїх, ні втрат:
Лиш устигли віддати плід, як минувся жовтень.
Чорні стовбури йдуть по лахміттю зів’ялих трав
До ріки, щоб втопити у ній і журу, й любов - те
Невагоме, ніким не пізнане до кінця
Незворотне, що, ототожнене з листопадом,
Вартувало у воду кинутого камінця
І, услід - нерухомої тиші в безлюдді саду.
А круги хвилювались та й стерлися… У дерев
Під корінням болить незавершена й досі осінь.
…чи то йшли до води не дерева, а ми? - дере
Той камінчик - до хрипу - у горлі земної осі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850661
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.10.2019
автор: Єлена Дорофієвська