Обличчя людини, та погляд – звірячий,
Хоч, мабуть, вірніше сказати «звіриний».
Родивсь чоловіком – таку маю вдачу,
Але у душі в мене мало людини.
Я буду завжди білим вовком в пустелі,
Що світ оточила пітьмою омани
І тягне в навмисне відкриті борделі,
І прагне скоріш закувати в кайдани.
Якщо ти боїшся сказати, що хочеш,
Тремтиш, наче цуцик під час хуртовини,
То краще мені не дивитися в очі,
Бо душу твою бачить погляд звіриний.
Лише воїн світла, мов сонце гарячий,
Що знищити здатен всі темні картини,-
Нести може погляд в собі він звірячий,
Та мати повинен лиш очі людини.
Звериный взгляд
Лицо человека, но взгляд его – зверский,
Хоть, может, верней будет молвить «звериный»
Родился мужчиной с удачею дерзкой,
Но только в душе - человека руины.
Я буду всегда белым волком в пустыне,
Что мир окружила весь тьмою обмана
И тянет в бордели, открытые ныне,
И жаждет сковать всё цепями тумана.
А если боишься сказать то, что хочешь,
Дрожишь, словно муха, в сетях паутины,
То лучше ты мне не заглядывай в очи,
Ведь душу твою видит взор мой звериный.
Один воин света, горячий и дерзкий,
Что тьму опрокинет, расправивши плечи,
нести может взгляд свой холодный и зверский,
но должен иметь лишь глаза человечьи.
15.07.2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850613
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.10.2019
автор: Пётр Кравчина