Ой вербиченько моя,
гарнесенька,
Чом сумна ти, як і я,
ріднесенька?..
Знаю, був у тебе друг
любесенький...
Я дивлюся ось навкруг,
ну де ж це він?..
Чи зрубали на дрова
злі людоньки?..
Ти без нього не жива,
подруженько...
Додали мої слова
ще більший біль...
Та гілками повела
у далечінь...
Я туди у даль дивлюсь,
берізонька,
з дубом гіллями сплелись,
любісінько...
Зрозуміла верби біль,
як колись свій...
Колись жвавий водевіль*,
забувся їй...
Притулилась до верби,
й погладила...
Та схилилась до води
й заплакала...
Налетів злий ураган,
гілки їй рвав...
Та пориви ті платан,
на себе взяв...
Знову стала та верба
веселая...
Усміхалась їй вода,
а з нею й я...
І з тих пір верба й платан,
завжди удвох...
Написать можна й роман
про їх любов...
* водевіль ( фр.vaudeville)-легка комедійна п"єса,
з музикою, куплетами і танцями.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850524
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.10.2019
автор: геометрія