Зникати безпосередньо до небаченого сумніву та серцевих контузій
між давно забутими кварталами надто чорної кави і спалених книг,
де жадають зустрітися, але не з тобою теперішнім не теперішні друзі,
бо тіло твоє стало прозорим, очі знесилені і голос пустельно зник.
Невдале відчуття власного перекреслення зсередини та ззовні
пустить коріння, відтак доведеться споживати плоди незграбних падінь,
а кричати доречно, мабуть, там, де ніхто не почує, хіба що якісь невиліковні,
тобто, серед згорілого степу, падаючого неба і чорних від погляду стін.
А завтра, не доходячи до ранку, тебе буде пронизувати дощ, ніби пекельний вогонь,
в очах, мов секунди перемоги жеврітимуть іскри любові, переважно останні.
Б'є в боки щось, біля п'ятого ребра, з якого створеною була… Вистачить! охолонь…
Живеться? Живи : безвихідь, абстракції; зима, осінь, літо, весна і Вівальді.
2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850469
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.10.2019
автор: Богдан Яківський