Ми лише тіні своїх ідей,
Що нас пожирають, мов ворон здобич
І не помічаємо навкруги людей,
Що завжди поряд, завжди поруч.
Ми лише тіні своїх думок,
Котрі зшивають слова променисто
В безперервний потік, єдиний струмок,
Що ллється незграбно, що ллється зі свистом.
Ми лише тіні своїх бажань,
Які заздрістю сповнені, що аж б’є через край,
Натомість маємо список страждань –
Його не минай і не обирай.
Ми лише тіні своїх страхів,
Котрі підбираються із-за спини нишком
Що грають симфонію твоїх дрижаків,
Хоч вип’єш вина чи вибереш книжку.
Ми лише тіні в своїй голові,
Шукаєм обличчя раз по раз у вікні,
Шукаєм щось тепле у дні снігові,
Щоб не лишити себе у своїй же тіні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850455
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.10.2019
автор: Андрій Лагута