Я кличу ніч, свою розраду.
Я кличу ніч в свою печаль,
Бо не осудить і не зрадить,
Й не повторятиме «як жаль…»
Укрий же чорною габою
І від людей, й розчарувань.
Я говоритиму з тобою
Відверто, начеб увостань.
Тебе чекаю, світлозора,
Серед утомливих думок,
Поки кладеш свої узори
На тло чиїхось мрій разок.
Моя ти подруго неспішна,
Зцілителько незцілих ран,
Неправедній й не зовсім грішній,
Як по живім провести грань?
Я кличу ніч, свою розраду.
Я кличу ніч в свою печаль.
Не дай убити зорі градом,
Дай відцвісти їм до світань.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850370
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.10.2019
автор: Valentyna_S