А був би сірим і звичайним віслюком
І все було би класно, але
як дехто їздив взимку на курорт і засмагав завчасно,
я посивів і шанс іще у мене був
пофарбуватися багнюкою у зебру у веселу і смугасту,
але лишився сивим, як тоді здавалося невчасно
це мало успіх в молодих левиць,
коли запрошували навіть в білий танок, поводили себе і тут неначе я швидкий сніданок, як за звичай, підтягнутих панянок, з ознаками убивць.
У ті часи, хазяїн мій вступив до секти, яка майно представників своїх вважала тягарем, аскети весь свій тягар на мене переклавши у вигляді великих двох корзин скарбу, тягалася по всьому передмістю у
пошуках прибічників і не смачної їжи, але тим дивним ранком
у неділю
мене із сивого зробили білим
лише звичайними словами і
навіть непогодувавши до міста повели
з легким і дуже гарно вдягненим у світло
дрбодієм, очільником сектантів, на спині.
Всі інші йшли як завжди пішки,
осіб дванадцять у лохмітті
із запахом не гіршим за мого,
і це мене робило трішки,
частиною суспільництва цього дивакуватого.
Особа ця, з моєї спини, весь час звертаючись до мене, якоюсь дивною,
не за для вух моїх,
як він казав - крилоподібних, жартуючи напевно, говіркою,
яку я чув одразу, своїм віслючим серцем, розповідав,
що б навіть я не хвилювався, що зараз же коли уві'йдемо у місто
нас зустрічати будуть люди з гілкАми свіжими і соковитими у піднятих руках,
і зможу з'їсти їх усі, якщо захочу.
І уявіть, це звершилось одразу！
Всі радісно мене, як діти, зустрічали і вітали,
давали гризти і жувати листя свіже і за вуха так лагідно тримали,
поки я їв, мій вершник все розповідав,
ще фантастичні речі, що у нащадках,
вір чи ри туально, я потрапляю у виставу світлову,
з якимось Бін-ні-пухом, а також буду товаришувать
із Жре-ком - велетнем зеленим у виставі іншій,
зміст якої він переказувать мені не буде, бо буде поім не цікаво,
яку мені покаже на стіні ніж я іще білішій,
чаклун з великого сікорського літаючого наче воза,
у кольорі небесної блакиті,
і нагодує ще солодким і замерзлим молоком подарунковим загорнутим у щось блискуче із гілочкою у середині, яку не можна їсти,
півтисячі разів і навіть безкоштовно,
що всі ці ласки то мені подяка
за те, що родич мій померлий, підвіз його матусю
у дуже непростих обставинах на передодні дня народження його,
яке буває тільки раз на рік на превеликий жаль,
але щоб зекономити часу і без подробиць
я маю в це повірити. І все. Я ж бо віслюче.
Так, час від часу я віслюк,
корисний, сивий, ні, вже білий
і тепер, отим левицям всім каюк,
як я із вірою повернусь
у цього оповідача 'від Бога'！
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850196
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.10.2019
автор: псевдоням