Нам би йти по стежині, що змійкою лагідно в’ється,
Одночасно у парі сягнути своєї межі.
І любитися ніжно, допоки на світі живеться,
І щасливо долати життєві круті віражі.
А коли, а коли, заспіває уперше пташина,
На траву нам присісти, послухати пісню нову.
І зігріє нам серце чарівна душа солов’їна,
І прикрасить зірками небесну ясну далину.
Я під ранок тобі намалюю весняний світанок,
Перші промені сонця, легенький ранковий туман.
Ми підемо додому, удвох готувати сніданок
І продовжимо вдома давно розпочатий роман.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849961
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.10.2019
автор: Віталій Назарук