Ти приходиш і йдеш, коли тобі заманеться.
Ти ніколи не стукаєш
Не питаєш, зайнято чи вільно, чекаю чи ні
Ти просто приходиш
Тоді коли я вже втомилася на тебе чекати,
Тоді коли я маленькими кроками вчуся жити без тебе
І цілеспрямовано вселяю думку про те, що ти ніколи не прийдеш
Щоб більше не чекати
Щоб більше не плакати від відсутності
Щоб більше не сподіватися дарма
І коли ти приходиш
А ти приходиш нечасто
Я знову починаю малювати в уяві те, про що я змушую себе не думати
Я знову починаю мріяти
Безмеж…
І знову дарма
І сам того не знаючи, ти трощиш мої мрії
Повсякденною реальністю.
І сам того не знаючи, ти випробовуєш мене на міцність
Але я кожного разу піддаюся на марні сподівання
Але ти ж ніколи нічого не обіцяв…
І не знаю, що зцілює: твоя нечаста поява, яка попри все, потрібна мені як нове дихання чи мої сльози кожного разу, як ти йдеш
Я знову не відправлю тобі написане
Я знову переплачу,
Бо ти ж ніколи нічого мені не обіцяв…
І ти не можеш бути винний у тому,
Що мені затісна твоя дружба
Ти не можеш бути винний у тому,
Що я тебе люблю…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849778
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.09.2019
автор: tacent