Колись дідусь в роки юначі
Калину посадив в саду.
Вона зове мене неначе,
Щоразу я до неї йду.
Тут з дідусем порозмовляю,
Дідусь поділиться теплом.
Я йду сюди, бо добре знаю,
Жива калина під вікном.
Коли калина зацвітає,
Бджола тоді бере нектар.
Пташина у саду співає,
Тоді цей сад, як Божий дар.
І на лавчині, біля хати
Неначе чую самосад.
Я йду на стежку виглядати,
Чи жде гостей квітучий сад.
Коли калина червоніє,
Як пахнуть яблука в саду.
Вона теплом червоним гріє,
Я і тоді до неї йду.
Я чую, як шепоче листя,
Немов говорить щось дідусь.
Калина ж береже обійстя,
А я за дідуся молюсь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849721
Рубрика: Присвячення
дата надходження 29.09.2019
автор: Віталій Назарук