***

Не  навесні  ми  стрілися  обоє
Своїх  очей  не  встиг  я  відвести
Коли  у  день  зашорений  журбою
В  мою  кімнату  заглянула  ти
В  очах  твоїх  великих  та  глибоких
Побачив  я  ту  іскру  співчуття
Яка  лікує  серце  одиноке
В  гіркі  хвилини  нашого  життя
Не  місяці  минули  –  довгі  роки
Від  зимової  чорної  пори
Оце  з  тих  пір  прислухуюсь  до  кроків
Оце  відтоді  серденько  горить
Самотні  ми  тому,  що  гніт  недолі
Змінити  нам  на  радість  не  дано
Єдина  мить  яка  ще  в  нашій  волі,
Коли  як  промінь  Сонця  у  вікно
Одне-одному  ніжно  усміхнемось
Чи  вислухаєм  кривди  і  жалі
Та  з  ласкою  у  серці  доторкнемось
Бажаних  рук…  над  обрієм  землі
Душею  я  зринаю  мов  на  крилах
В  солодку  і  воднОчас  –  мить  гірку
З  тобою  розлучатись  мушу,  мила,
Щоб  потім  усамітнившись  в  кутку
Пригадувати  кожне  твоє  слово
І  в  кадрах  пам’яті  ловити  кожний  рух…
О!  –  як  гірчить  цей  присмак  полиновий!
А  тяжко  як  бадьорий  мати  дух.
Тобі  –  прийти  і  сонячно  всміхнутись,
Мені  –  на  усмішку  розпластатись  млинцем,
Хоч  ти  в  цей  час  не  можеш  повернутись,
А  я  ледь  дихаю,  немов  перед  кінцем.
Такі  обоє  ми!  Але,  попри  недуги,
Я  Небо  дякую,  а  завтра,  -  серця  щем
Та  груди  зіжмуться  без  сонця,  без  подруги.

****************                                          
ЖУРАВЛИНЕ  ПРОЩАННЯ


 

Кохана!  Зіронько!  Чи  чуєш  –  кличу  я!
Не  в  небі  зорянім,  а  тут,  в  Поділлі  нашім.
Лечу  дорогою  бродяги-журавля
В  краї  незвідані  і  чи  вернуся  в  наші?

Не  пам’ять  зраджує,  а  сила  старих  крил.
Чи  зможу  здалеку  вернутися  весною?
О,  скільки  просторів  життєвих  я  скорив
Та  ти,  журавочко,  -  не  в  парі,  не  зі  мною!

Прикута  долею  до  власного  житла,
Не  станеш  крилечка  у  небо  направляти.
Мені,  самотньому,  ти  б  душу  віддала,
Та  долі  скорена,  тут  мусиш  залишатись!

Ой,  доле-доленько,  чому  ти  нам  така
Якась  скалічена,  покручена  дісталась?!
Роками  тягнеться  розлука  нелегка,
Та  силам  темряви  і  того,  видно,  мало…

Простори  сонячно  відсвічують  кругом,
Всі  барви  осені  хтось  кинув  на  палітру.
Змахну  над  хатою  знесиленим  крилом
І  шлях  долаючи,  сльозу  прощання  витру!  

24.09.2019

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849566
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.09.2019
автор: dovgiy