Як Щастя я загадував,
Воно – не забарилось!
Зізнатись, не завадило б:
Такого – і не снилось!
Десь там, посеред осені,
Де тихо жовкли клени,
Ти ніженьками босими
Летіло вже – до мене!..
А потім, майже сорок літ,
Від ранку і до ранку,
Я розумів; коли є Світ,
То зветься він – Тетянка!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849514
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.09.2019
автор: Андрій Бабич