[i]Маленька цятка в небі -
просинь восени.
Навколо пелена
ледь - ледь зітхає :
то тут сльозить, то там
і листя покірно згорає, -
безпросвіття надто сіре.
А що ж лишається мені ?
Дивитися на горизонт
і бачити надію через
захмарення буття,
як вищу святу силу,
котра дає натхнення,
немов колодязь
чистого світанку
та без відра -
не біда...
крутити буду
стрілки часу.
Шкода́, за хвилю
знову затягнулося
й мені лишень зітхнулося
під куполом важким...
але скріпилося у вірі.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849481
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.09.2019
автор: Мандрівник