[i]Привіт, любий.
Виявляється не прислухатися до себе – це найоптимальніший вихід, аби загубити себе на деякий час. Я таки загубила і ледве знайшла ручку і папір, аби згадати, як то писати. Поки важко..і в голові туманно.
Думати насправді шкідливо. От і вирішила не думати, не мріяти, не сподіватися. Якби ж я знала, що все це на мене погано вплине.
Я боюсь тобі в цьому зізнатись, але я не хочу бачити ту реальність, яка зараз в мене є. Сховатись би від неї в морі твоїх обіймів.
Знаєш…я тепер розумію, чому люди закінчують життя самогубством. Вони не здатні протидіяти реальності, вони безсильні, або ж просто не готові до того, що їм готує життя. Дійсність.
Просто натякни, що я не одна в цій чорній дірі, що ми разом топимося і ковтаємо цю гидотну, кляту речовину. Так мало людей, які думають, як я! Серцем, душею, а не вовчими інстинктами. Чим довше серед такого знаходишся, то і сам починаєш вірити у все це. А я не хочу. І мені начхати, якщо я залишусь самотньою назавжди. Начхати. Буду писати. Що? Неважливо. Просто буду викладати свої думки, фантазії, мрії. Буду ділитись своїм життям (а воно в мене схоже на американські гірки) з людьми, які такі ж, як і я.
Плачу.
І знову ми зустрічаємо осінь у листах, ти це помітив? Знову моє підвіконня буде споглядати міміку мого обличчя, яке вдаватиме, що все добре, коли всередині коїтиметься казна-що. І вивертатиме, крутитиме в жилах кров, і думки кроїтимуть душу, бо боляче, бо пече, бо жива ще.
Знову листя жовтітиме, червонітиме, буде спадати з дерев і благати осінь про те, щоб залишила маленьку плямку зеленого сліду літа. Але осінь того не зробить, лиш заллє дощем і спостерігатиме, як листя в’яне, скручується, хрустить під ногами людей. То буду я. Я і є то листя.
Як довго я не була в собі, а була десь серед людей, як довго я тримала себе ж на прив’язі, говорила до себе : «та тихо ти, все добре, в інших справи ще гірші». Любий, як довго дійсність руками втирала у голову те, що … тебе немає, що я просто повинна змінитись, стати, як всі вони…
На мене попереду чекають ще не такі злами, бурі та урагани. І мені прикро, що цю осінь я знову без тебе.
Знову.без.твоїх.рук.
З любов’ю,
Твоя.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849286
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2019
автор: дівчина з третього поверху