Холодний бриз, що тихо з моря дує
І розбиває хвилю об скалу,
Можливо кращу долю нам віщує,
Розказує історію свою.
А там далеко, десь на горизонті,
Своїм шляхом прямують кораблі.
Навколо них, крім синьої безодні,
Немає неба і нема землі.
Шумлять і піняться високі хвилі,
Вони не затихають ні на мить,
Піднятись вище хочуть, та не в силі...
Самотня чайка на воді сидить.
Одна сидить, а інші десь літають,
Над хвилями кружляють в небесах,
Поживу на обід собі шукають
У морі, що прозоре мов сльоза.
Гаряче сонце запалило небо
І плавиться за морем горизонт...
Здається, що нічого вже не треба,
І наче все навколо тільки сон.
Сюди я втік із сірих вулиць міста,
Де так багато бруду і людей,
До місця, де пісок і море чисте,
У пошуку думок й нових ідей.
21.09.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848957
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 21.09.2019
автор: grotath