Не осінь ще, але уже й не літо –
Це ті невидимі для сонечка мости,
Коли воно іще шанує квіти
І чорнобривці змушує цвісти.
З жоржинами уміло кокетує,
На айстри цідить вранішню красу,
З сороками про вечір-ніч пліткує,
Сховало в хлів до літечка косу.
Красуне-осене, поклич мене до себе
У неповторно-жовту заметіль,
Де тільки ти і я, і Боже небо,
І в ньому клин лелечий щоб летів.
16.09.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848636
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2019
автор: Ганна Верес