Із сивиною роки повінчались
І заповітне вивели: уже!
«Невже це все зі мною уже сталось, –
Стогнала пам’ять – різала ножем, –
Невже то вже моє таке волосся,
І я бабуся більш десятка літ?
То мого жита молоде колосся,
Що кров мою нестиме в білий світ!
На крилах журавлів пливтимуть весни,
В полон до літа втраплять солов’ї,
Осінні і зимові перевесла
Зберуть у сніп роки життя мої…
А коли прийде мить ота, остання,
І Богу я складатиму свій звіт,
Мої онуки вже повиростають
І пам’ять понесуть про мене в світ.
Свій спадок їм залишу у портретах,
В характерах, чи в інших ще речах,
І в… слові хай маленького поета,
Яке нести непросто на плечах!
24.11.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848339
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.09.2019
автор: Ганна Верес