А вересень всміхавсь до неї щиро,
Мабуть тому, що осінь за вікном
Під ноги щедро яблука трусила,
Казки розповідала перед сном.
Думки спадали мрійними дощами
І розлітались краплями води.
А душу оповили геть тумани,
Вони її в полон собі взяли.
І лиш коли торкнувсь світанок личка
І згасли зорі, що світили в тьмі.
З'явилася у небі сонця стрічка,
Теплом своїм торкнулася землі.
В квітучих чорнобривцях в айстрах білих,
Ховалось літо від осінніх змов.
І хоч листочки клена вже летіли,
Воно хотіло дарувать любов...
А вересень всміхався і гордився,
Що осінь, то кохана лиш його.
Він перший раз по справжньому влюбився,
До неї, більш нікого не було...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847859
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.09.2019
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)