Вони жили немаючи образи
Дітей ростили, троє було їх.
Та якось навалилось все одразу,
З'явилась зрада й посварила всіх...
Вона, враз перекреслила всі плани
І поселила ненавість в душі.
Він бути перестав уже коханим,
З'явився інший у її житті...
А за плечима вже прожиті роки,
Перед його очима пронеслись.
Стежина, що вела у світ широкий,
Все щастям це для них було колись.
Вона всміхалась й тихо шепотіла:
"Було кохання та чомусь пройшло.
Мабуть тому, що іншого зустріла,
Ну а тобі тепер не повезло."
А як же діти? Ми ж їм мама й тато,
До неї він щосили прокричав.
Вона мовчала, мов створила страту,
Дім став пустий, він дуже сумував..
Одна лиш ніч, ці бачила страждання
І сльози проливалися дощем.
Неспалося... Вже зникла зірка рання...
А на душі лишився біль і щем...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847617
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.09.2019
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)